Висновок на проект Закону України "Про громадські організації" від 01.11.2010р.

Головне науково-експертне управління розглянуло поданий законопроект, у якому пропонується визначити правові та організаційні засади реалізації права осіб на свободу об’єднання у громадські організації шляхом прийняття відповідного первинного закону. Водночас пропонується визнати таким, що втратив чинність, чинний базовий у цій сфері відносин Закон України «Про об'єднання громадян», а також внести зміни до деяких законодавчих актів.                                                        

                                                                    ВИСНОВОК

                                  на проект Закону України «Про громадські організації»

                                               (реєстр. № 7262-1 від 01.11.2010 р.)

Законопроект, що розглядається, є альтернативним до законопроекту реєстр. № 7262 від 18.10.2010 р., але має деякі спільні з ним недоліки. Тому у даному висновку управління змушене повторити деякі вже висловлені зауваження до вказаного законопроекту та зазначити наступне. 

1. Викликає сумніви запропонований предмет регулювання даного законопроекту та коло суб’єктів, на яких має поширюватись його дія.

1.1. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Отже, Конституція передбачає, що об’єднання громадян можуть існувати у двох видах: політична партія та громадська організація. Такий підхід покладений і в основу правового регулювання відповідних суспільних відносин чинним Законом України «Про об’єднання громадян». Натомість у проекті пропонується передбачити можливість бути учасниками та засновниками громадських організацій як фізичним особам (громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які досягли 14 років), так і юридичним особам (ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 проекту).

Вважаємо запропонований підхід невдалим через те, що у Конституції України (статті 36 і 37) поняття «право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації» використовується в значно вужчому значенні, ніж у проекті. Між тим, за загальним правилом законодавчої техніки юридичні терміни не повинні використовуватись у законі в іншому значенні, ніж вони використовуються в Конституції України.

Зауважимо, що поняття «юридичні особи» використовується у цивільному та господарському праві з метою забезпечення певних потреб господарювання та майнових відносин, а необхідність наділення їх правосуб’єктністю у відносинах щодо права громадян на свободу об’єднання у громадські організації не є зрозумілою.

У цьому контексті варто також звернути увагу на те, що, на відміну від законопроекту № 7262, де передбачається право юридичних осіб приватного права бути членами громадських організацій, у даному проекті таким правом пропонується наділити всіх суб’єктів, які мають статус юридичної особи (ч. 1 ст. 8 і ч. 1 ст. 9 проекту), у тому числі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що не є правильним.

1.2. Запропоноване у ч. 1 ст. 1 законопроекту визначення «громадської організації» як добровільного об’єднання осіб для спільного задоволення законних інтересів, здійснення та захисту прав і свобод за змістом є надто широким, адже незрозуміло, чим громадська організація відрізняється від політичної партії, якщо метою її створення є реалізація прав, свобод та законних інтересів у будь-яких сферах (зокрема, політичній, соціальній, економічній, культурній тощо). Крім того, наведене визначення не дозволяє відмежувати поняття «громадської організації» від будь-якого колективу осіб, які добровільно співпрацюють у питаннях «спільного задоволення законних інтересів, здійснення та захисту прав і свобод».

1.3. Проектом пропонується визнати таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про об'єднання громадян» (п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень»).

Перш за все зауважимо, що названий Закон (який пропонується визнати таким, що втратив чинність) є базовим законодавчим актом у сфері правового регулювання реалізації права громадян на свободу об’єднання, дія якого поширюється не лише на громадські організації, але й на політичні партії (як різновид об’єднань громадян). Очевидно, що втрата чинності Законом України «Про об'єднання громадян» (без внесення необхідних змін до Закону України «Про політичні партії в Україні») призведе до появи прогалин у правовому регулюванні реалізації права громадян на свободу об’єднання в політичні партії.

У зв’язку із втратою чинності Законом України «Про об'єднання громадян» неврегульованим залишиться значний обсяг питань, які на сьогоднішній день регламентуються зазначеним Законом (зокрема, права громадських організацій, здійснення ними господарської діяльності, державний нагляд та контроль за діяльністю громадських організацій тощо) і які не врегульовані Законом, проект якого пропонується. З огляду на наведене вважаємо, що прийняття законодавчого акту, який фрагментарно регулюватиме суспільні відносини, пов’язані з реалізацією права громадян на об’єднання у громадські організації, не призведе до удосконалення правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Крім того, окремі приписи проекту, в яких визначається сфера дії цього Закону (ст. 2), призведуть до виникнення колізій і суттєвих ускладнень у правозастосуванні. Зокрема, незрозуміло, чи поширюється дія цього Закону на спілки громадських організацій, інші об’єднання, в тому числі міжнародні, право на утворення яких гарантується ч. 4 ст. 1 проекту.

2. У преамбулі закону зазвичай визначається коло суспільних відносин, на врегулювання яких спрямований цей закон. У преамбулі поданого законопроекту йдеться про те, що він визначає «правові та організаційні засади реалізації права осіб на свободу об’єднання у громадські організації, гарантованого Конституцією та міжнародними договорами України». Під терміном «засади» розуміють основоположні принципи правового регулювання у певній сфері суспільних відносин. Натомість коло суспільних відносин, на яке поширюються приписи проекту, є значно ширшим. Зокрема, це питання «утворення, діяльності, припинення діяльності громадських організацій» (ч. 1 ст. 2, ст. 12, ст. 17). Відтак логічним видається говорити про закон, який регулював би питання утворення та функціонування громадських організацій, а не визначав лише правові та організаційні засади реалізації права осіб на свободу об'єднання у громадські організації. Отже, преамбула законопроекту потребує редакційного доопрацювання.

3. Численні зауваження викликають положення проекту, якими пропонується врегулювати питання засновництва та членства в громадській організації (статті 8 та 9).

3.1. Варто звернути увагу, що Конституція України гарантує право «громадян України» (а не право «кожного») на свободу об’єднання у громадські організації (ч. 1 ст. 36). Тому незважаючи на те, що забезпечення права іноземців та осіб без громадянства на свободу об’єднання у громадські організації обумовлюється численними міжнародно-правовими зобов’язаннями, взятими на себе Україною, Основний Закон України не закладає безпосередньої конституційно-правової основи для наділення іноземців та осіб без громадянства відповідним правом у тому ж обсязі, в якому ним користуються громадяни України. Натомість проектом передбачається, що засновниками та членами громадських організацій можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягли 14 років (п. 1 ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9).

Таким чином, у процесі застосування норми Закону (проект якого пропонується) допускатимуть можливість необмеженої участі іноземців та осіб без громадянства у громадських організаціях, утворених для здійснення і захисту прав, яких ці особи відповідно до Конституції, законів України та міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, не мають.

3.2. У проекті також не знайшло належного вирішення питання щодо особливостей реалізації права на свободу об’єднання в громадські організації неповнолітніх та недієздатних осіб (як громадян, так і іноземців та осіб без громадянства). У проекті пропонується лише припис загального характеру, відповідно до якого «особа віком до 14 років може стати членом громадської організації у випадках, передбачених установчими документами відповідної громадської організації, на підставі письмової згоди свого законного представника» (ч. 2 ст. 9). Разом з тим є очевидним, що реалізація вказаними особами права на свободу об’єднання має обмежуватись з врахуванням їх вікових особливостей та стану здоров’я і закон має містити відповідні приписи з цього питання.

4. Не можна підтримати у запропонованому вигляді визначені статтею 12 проекту особливості державної реєстрації громадської організації.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 проекту «державна реєстрація громадських організацій як юридичних осіб здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» з урахуванням особливостей, установлених цим Законом».

Зауважимо, що відповідно до припису ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» «Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють реєстрацію (легалізацію) … об’єднань громадян … та їх територіальних осередків …, та видають свідоцтво про державну реєстрацію, оформлене державним реєстратором у відповідному виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи».

Виходячи з положень ч. ч. 3, 4 і 5 ст. 12 проекту слід зазначити, що у них викладений відмінний від визначеного Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» порядок державної реєстрації громадських організацій. Адже за пропонованою концепцією «територіальні управління юстиції» (а не «Міністерство юстиції України та його територіальні органи») здійснюють зовсім іншу функцію, ніж та, що передбачена для них вищевказаним Законом. Замість проведення державної реєстрації вони проводять правову експертизу статуту щодо порушення статті 3 цього Закону. Натомість рішення про державну реєстрацію або відмову в державній реєстрації громадської організації приймає державний реєстратор.

Крім того, зауважимо, що під терміном «правова експертиза» зазвичай розуміється аналіз та оцінка юристами-фахівцями законопроекту, проекту іншого нормативно-правового акту на його відповідність Конституції та законодавству України. Тому, вважаємо, що замість «правової експертизи» доцільно вести мову про «перевірку».

Виходячи з того, що дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб – підприємців (ч. 1 ст. 3), та з огляду на положення, за яким об'єднання громадян, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 3), визначені проектом особливості державної реєстрації громадської організації повинні узгоджуватися з приписами цього Закону.

5. Уміщені до ст. 3 під назвою «Обмеження утворення і діяльності громадської організації» приписи дублюють за змістом положення ч. 1 ст. 37 Конституції України в частині розповсюдження дії останніх на громадські організації. На наш погляд, подібне відтворення є зайвим, оскільки норми Основного Закону є нормами прямої дії. Більш вдалим у даному контексті було б включити до тексту проекту посилання на Конституцію України. Виходячи з цих міркувань, також вважаємо, що всі уміщені до тексту проекту посилання на «статтю 3 цього Закону» варто замінити посиланнями на статтю 37 Конституції України.

6. У проекті не приділено достатньої уваги регламентації інституту відповідальності громадських організацій, що слід вважати суттєвою прогалиною у правовому регулюванні їх статусу.

Зокрема, у проекті передбачено наступні види стягнень, які можуть бути застосовані до громадських організацій за порушення ними статті 3 цього Закону: «ліквідація громадських організацій зі статусом юридичної особи; примусовий розпуск громадських організацій без статусу юридичної особи». Відносно відокремлених підрозділів іноземних громадських (неурядових) організацій може бути прийнято рішення про припинення їх акредитації (ч. 2 ст. 16).

Водночас, як зазначалося вище, у п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» проекту пропонується визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про об’єднання громадян», який наразі передбачає п’ять видів стягнень за порушення об’єднаннями громадян (в тому числі громадськими організаціями) законодавства (статті 28 – 32). Отже, серед іншого, пропонується виключити з чинного законодавства такі види стягнень, як попередження, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності та тимчасова заборона (зупинення) діяльності громадської організації, штраф. Натомість запровадження даної новели у процесі правозастосування може призвести до звуження існуючого обсягу права громадян на свободу об’єднання, що матиме наслідком погіршення правового становища громадських організацій, чого, на наш погляд, допускати не варто. Мова йде про те, що чинне законодавство про об’єднання громадян пропонує досить широкий перелік стягнень за порушення громадськими організаціями законодавства, які розрізняються за характером наслідків для громадських організацій, що дає можливість правозастосовчому органу застосовувати той чи інший вид стягнень в залежності від ступеня тяжкості вчиненого порушення, а проект фактично виключає таку можливість.

Можна погодитись з тим, що приписи чинної редакції Закону України «Про об’єднання громадян» в частині встановлення юридичної відповідальності об’єднань громадян мають суттєві недоліки. Але більш прийнятним способом їх усунення, на наш погляд, має бути не виключення, а приведення вказаних положень закону у відповідність з принципом юридичної визначеності, що дозволяло б з’ясовувати з їх тексту, яка саме поведінка громадських організацій тягне за собою застосування тих чи інших санкцій, та розуміти процедуру розгляду справ про юридичну відповідальність.

7. Припис ч. 2 ст. 17 проекту передбачає, що «громадські організації зі статусом юридичної особи припиняються шляхом злиття, приєднання або поділу (реорганізації) або ліквідації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Натомість цивільне законодавство визначає ще один спосіб реорганізації юридичної особи – перетворення (ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України. ч. 1 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). Проте про «перетворення» у проекті згадується лише в контексті того, хто може бути правонаступниками громадських організацій: «інші об’єднання громадян або благодійні організації» (абз. 3 ч. 2 ст. 17). Відповідно до ч. 1 ст. 108 Цивільного кодексу України «перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми». Проте відносно громадської організації не зовсім зрозуміло, які правонаступники маються на увазі під терміном «інші об’єднання громадян». Чи означає це, що правонаступником громадської організації, яка реорганізувалася шляхом перетворення, може бути будь-яке об’єднання громадян (політичні партії, громадські організації, в тому числі ті, які діють на підставі спеціальних законів)? В такому випадку не варто окремо виділяти «благодійні організації», адже вони будуть охоплені терміном «інші об’єднання громадян».

8. Відповідно до ч. 3 ст. 6 проекту «реєстрація символіки громадських організацій є добровільною». Зауважимо, що якщо реєстрація символіки для громадської організації буде правом, а не обов’язком, то державі досить складно буде здійснювати державний контроль за цією сферою (зокрема, за дотриманням громадськими організаціями вимог до символіки, передбачених ч. 2 ст. 6. проекту).

Проте аналіз змін, пропонованих проектом до ряду законодавчих актів, дає підстави дійти висновку про те, що допускаються виключення із згаданого вище загального правила: обов’язок зареєструвати власну символіку покладається на благодійні організації (ст. 13 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»). Незрозуміло, чому такий обов’язок покладається виключно на благодійні організації і чи відповідає такий припис конституційному принципу рівності усіх об'єднань громадян перед законом (ч. 5 ст. 36 Основного Закону України).

9. Проект вміщує припис про реєстр громадських організацій (ст. 7), а також кілька приписів, які покладають на Міністерство юстиції України обов’язок включити відомості про громадські організації без статусу юридичної особи в реєстр (ч. 3 ст. 11), а також внести до єдиного реєстру громадських (неурядових) організацій відомості про акредитовану організацію (ч. 3 ст. 13). Натомість у проекті чітко не визначено, які конкретно відомості заносяться до реєстру громадських організацій.

Крім того, недостатньо зрозумілим за змістом є припис ч. 2 ст. 7 проекту, за яким відомості реєстру розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та мають бути «доступними для автоматичної обробки інформації».

Наведене не зовсім відповідає меті створення реєстру громадських організацій – «забезпечення загального доступу до інформації про громадські організації». Щодо терміну «автоматична обробка інформації», то по суті він означає, що всі функції щодо опрацювання даних здійснюються технічними засобами без участі людини. Натомість, очевидно, що мова повинна йти про забезпечення доступу громадськості до відомостей вказаного реєстру через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України.

10. Однією з новел законопроекту є запровадження підходу до діяльності громадських організацій без їх класифікації за територіальною ознакою (тобто без поділу громадських організацій на місцеві, всеукраїнські та міжнародні), що дасть можливість громадським організаціям визначати територію своєї діяльності та вільно здійснювати статутну діяльність на всій території України без перереєстрації (що випливає із пояснювальної записки). Разом із тим передбачено, що будь-яка громадська організація може підтвердити статус «всеукраїнська» за умови наявності її відокремлених підрозділів у більшості адміністративно-територіальних одиниць, зазначених у частині другій статті 133 Конституції України (ст. 14 проекту). Обраний підхід є суперечливим, адже статус «всеукраїнської» (навіть за умов підтвердження) для громадської організації у проекті не пов’язується з якими-небудь правовими наслідками. З огляду на це передбачена у проекті процедура підтвердження громадською організацією статусу «всеукраїнської» виглядає зайвою, що змушує сумніватись у необхідності її законодавчої регламентації (принаймні, за пропонованих умов).

Крім того, більш органічним було б втілення припису, за яким «громадські організації самостійно визначають територію своєї діяльності» (ч. 1 ст. 14 проекту), у статті 1 під назвою «Засади утворення і діяльності громадських організацій».

11. У проекті не приділена увага особливостям правового статусу відокремлених підрозділів іноземних громадських (неурядових) організацій, хоча предметом регулювання статті 13 проекту є питання акредитації відокремлених підрозділів іноземних громадських (неурядових) організацій. Зауважимо, що названа стаття містить суперечливі за змістом положення. Зокрема, припис частини третьої цієї статті визначає, що у разі відсутності підстав для відмови в акредитації Міністерство юстиції України приймає рішення про акредитацію іноземної громадської (неурядової) організації (хоча мова йшла про акредитацію її відокремлених підрозділів).

12. Проект містить недоліки техніко-юридичного характеру.

12.1. Зауваження можуть бути висловлені до термінологічної бази проекту. Незважаючи на те, що у ч. 1 ст. 1 подається визначення терміну «громадські організації», у тексті проекту (ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 1, ч. 2 ст. 11, ст. 13 тощо) неодноразово згадується інший термін «громадські (неурядові) організації» (а також «іноземні громадські (неурядові) організації»). Наведені терміни не визначені у чинному законодавстві, а положення проекту також не розкривають їх зміст. Очевидно, одне й те ж позначається різними термінами («громадські організації», «громадські (неурядові) організації»), що не є припустимим.

12.2. У тексті проекту для позначення одного й того ж поняття вживаються різні терміни: «єдиний реєстр громадських (неурядових) організацій в Україні» (ч. 1 ст. 7), «єдиний реєстр громадських (неурядових) організацій» (ч. 2 ст. 11), «реєстр громадських організацій» (назва статті 7), «реєстр» (ч. 2 ст. 7, ч. 3 ст. 11 тощо).

12.3. Коректніше вживати термін «державні символи України» (відповідно до ч. 1 ст. 20 Конституції України) замість терміну «офіційні символи та знаки» (п. 1 ч. 2 ст. 6 проекту).

12.4. Первинний закон значного обсягу (таким може вважатися і поданий законопроект) має складатися не лише із статей, але й із розділів, які об’єднують відповідні статті. Проект такого поділу не містить. Крім того, проект повинен вміщувати розділ (а не статтю) під назвою «Прикінцеві (або: Прикінцеві та перехідні) положення».

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.



Керівник Головного управління                                                                  В. І. Борденюк

ДЖЕРЕЛО: ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ