Звільнення за власним бажанням

Згідно ст. 38, 39 КЗпП України працівник має право звільнитися за власним бажанням, попередивши про таке звільнення роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення за власним бажанням зумовлена неможливістю надалі виконувати роботу, роботодавець зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить сам працівник.

 

Що робити, коли працівник не має наміру звільнятися, а роботодавець змушує писати заяву на звільнення?

Звичайно, не писати такої заяви. Вимагати від роботодавця пояснень такого звільнення.

Проте, якщо працівник відмовиться писати заяву на звільнення, можна вважати, що його відносити із роботодавцем набувають нових ознак: роботодавець буде пильно придивлятися до працівника, фактично, шукати іншу підставу для його звільнення.

У цьому випадку працівнику варто бути дуже дисциплінованим. Вчасно приходити на роботу, сумлінно виконувати свої обов’язки, не з’являтися на роботі у нетверезому стані, не випивати під час робочого дня.

 

Чи вигідним для працівника є звільнення за власним бажанням і які наслідки такого звільнення?

Звільнення за власним бажанням не є вигідним для працівника.

По-перше, працівник втрачає право на отримання вихідної допомоги (крім випадку звільнення у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю) (ст. 44 КЗпП України).

По-друге, працівник матиме право на допомогу по безробіттю тільки з 91-го дня після реєстрації у Фонді безробіття (у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин) (ст. 23 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

По-третє, допомога по безробіттю виплачуватиметься працівнику тільки протягом 90-ста днів (у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин) (ст. 31 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

По-четверте, при наступному працевлаштуванні працівнику доведеться пояснити роботодавцю, чому він звільнився за власним бажанням. Як свідчить практика, роботодавці досить насторожено реагують на запис у трудовій книжці «звільнення за власним бажанням».

 

Як захистити себе, коли роботодавець змушує писати заяву на звільнення?

У разі, якщо роботодавець має намір змусити працівника до написання заяви на звільнення і він є членом профспілки, працівник можете звернутися за допомогою до профспілки, що діє на підприємстві. Поскаржитися їй, що роботодавець змушує його до написання заяви на звільнення за власним бажанням.

У такому випадку, якщо уповноважена особа роботодавця є найманою особою (для прикладу, керівник призначений засновником) профспілка згідно ст. 45 КЗпП України має право вимагати від засновника звільнення такого керівника. Для цього профспілка пише на ім’я засновника письмову вимогу про звільнення керівника. Засновник розглядає таку вимогу і приймає рішення про звільнення. Якщо засновник або керівник не погоджується із вимогою про звільнення керівника, він має право оскаржити таку вимогу у судовому порядку протягом 2-х тижнів з дня отримання такої вимоги.

Якщо ж працівник не є членом профспілки або на підприємстві немає профспілки, або керівником виступає сам засновник, працівник має право звернутися до суду за захистом свого права у тримісячний строк з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст. 232, 233 КЗпП України).

Що робити, коли роботодавець все-таки наполягає на звільненні працівника за власним бажанням?

У цьому випадку варто провести переговори з роботодавцем щодо звільнення не за власним бажанням, а або за власним бажанням з поважних причин, або за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

При звільненні за власним бажанням з поважних причин працівнику потрібно вказати поважну причину. Поважною може визнаватися будь-яка причина, не передбачена ст. 38 КЗпП України. При цьому визнавати її поважною буде сам роботодавець. Саме тому цю поважну причину варто обговорити з роботодавцем.

 

Які переваги має працівник у разі звільнення за власним бажанням за наявності поважних причин?

В першу чергу, він має право на отримання допомоги по безробіттю з восьмого дня після реєстрації у Фонді безробіття як безробітного. І ця допомога виплачуватиметься протягом 360 календарних днів на протязі двох років (ст. ст. 23, 31 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»). Звичайно, на вихідну допомогу працівник права не матиме.